Изучая 6 главу Послания апостола Павла к галатам, мы видим, что нам нет нужды сравнивать себя с другими людьми. Каждый несет свое бремя (ответственность) перед Богом. Нам необходимо увидеть свою нужду в покаянии и исследовании самих себя. Так мы сами себя судим. И, тогда сможем услышать приглашение: «Прийди» и сможем вести других к Нему. Не будет иерархии, так как все равны и все получают силу и помощь от одного Источника. Мы сможем делиться с нуждающимися всяким добром. Христос несет наше бремя (слабости). А мы, сможем нести бремена друг друга. И все это возможно, если мы лично связаны со Христом, общаемся с ангелами и друг с другом, наполнены любовью к Истине. Далі...

Чи бажає хто-небудь жити в духовному рабстві, намагаючись виконати закон (обітниці) Божий своїми силами? Ми повинні довіряти обітницям, а виконати їх може тільки Бог. Закон подібний на докір, який відкриває відмінність між нашим і Божим характером. Відкидати докір — це не визнавати гріх і не приймати те, що Господь мені пропонує. Натомість я хочу, щоб Бог прийняв те, що я сам зробив, намагаючись жити досконало, і, взагалі, щоб Він давав мені сили, щоб я сам керував своїм життям. Для мене слава Божа схована за покривалом, щоб я міг її винести (2Кор 3:7-18). Вільна людина приймає докір як руку допомоги. Це — прийняття волі Божої, навіть, якщо вона поза людським розумінням законів природи.Тоді слава Божа відображається в Його характері, який в наших серцях. Далі...