Отримай мудрість! Частина 1

Проповідь Андреаса Дура

Доброго ранку. Сьогодні нашою темою, буде отримання мудрості. Найперше відносно чого в нас може виникнути питання, це поєднання цієї картинки з думкою про отримання мудрості. Яке відношення рафтинг¹ може мати до мудрості? Я думаю, що це стане ясніше якщо ми трохи продовжимо. Інша назва нашої теми — співпереживання.

Можливо ви пам’ятаєте, що останнім часом ми з вами вивчали? Ми говорили про співпереживання, емпатію. Яке відношення співпереживання має до мудрості і цієї картинки? Сьогодні ми хочемо ці речі об’єднати, і я думаю, що під кінець заняття ми зможемо зробити це. Перш за все, давайте подумаємо над тим, що таке мудрість? Хто хоче дати відповідь на це запитання?

Аудиторія: Це спроможність відрізняти добро від зла. Це те що сказано в книзі Приповісті.

Андреас: Так, це здатність відрізняти добро від зла.

Аудиторія: Я думаю, що протилежність мудрості — це глупота. Якщо людина не має страху Господнього, то вона нерозумна.

Аудиторія: Коли я дивлюсь на цю картинку, я думаю що мудрість — це послух закону, а не своїм власним ідеям і уявленням.

Андреас: Добре. Ви маєте тепер час для того, щоб подумати глибше, а ми спробуємо зараз всі ці думки порівняти зі словом Божим.

Є один цікавий текст — 1 Коринтянам 2:6—16. Я прочитаю його повністю, тому що це основний текст нашої теми сьогодні.

«А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини. Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!» (1 Коринтянам 2:6—16)

Цей текст про мудрість. І ми можемо задати питання: що цей текст говорить про мудрість? Найперше ми бачимо, що існує дві концепції відносно мудрості. Одна — це концепція світу, а друга — це Божа концепція. Як світ дивиться на мудрість? Як він її визначає? Якщо ви запитаєте людей, як ви думаєте, що вони скажуть вам?

Аудиторія: Мудра людина — це та, яка багато знає.

Андреас: Вірно.

Аудиторія. А також, ті хто має практичний досвід з мудрістю.

Андреас: Так, це вже глибший рівень. Але, чесно кажучи, ті люди, які багато знають справляють сильне враження. Ми не обов’язково повинні знати, що за цим всім стоїть, та вони вони дійсно мають величезні знання. І загалом на людей це справляє враження, чи не так? Проте насправді практичне застосування є дуже важливим.

Бог зазвичай не звертає особливої уваги на те, скільки ми знаємо. Хоча Він хоче, щоб ми багато знали, але як він дивиться на це питання? Що Він вважає гідним визнання? Світ же просто вихваляє спроможність знати багато і використання цих знань, де би ви не були.

Деякі люди буквально переповнені знанням. Коли вони виплескують усю цю інформацію і намагаються усе вам розповісти, ви почуваєте себе просто заваленими. Це може статися також з нами. Ми багато вивчаємо на конференціях, відчуваємо себе наповненими і починаємо це все комусь пояснювати, а вони це все не можуть перетравити.

Тож великі знання вражають людей. Проте Бог говорить нам зовсім інше.

Давайте прочитаємо Матвія 5:43—48. «Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога“. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!»

Ми пізніше розглянемо, яке відношення цей текст має до мудрості, а зараз подумаємо, яка головна думка цих віршів? Бог любить своїх ворогів. Це головна думка. І оскільки Бог любить своїх ворогів, то ми також повинні любити. Тому що Він наказує сонцю сходити над усіма людьми… і т. д., щоб ми були дітьми небесного Отця.

Це означає що Бог не егоїстичний. Він зовсім не живе для Себе, а лише для інших. Про це також говорив Христос в різних ситуаціях. Бог працює для інших і Бог думає про інших. Коли Він творив наш світ, то Він не думав про себе, Він думав про інших.

Коли хтось робить щось для іншої людини, а не для себе — яке відношення це має до мудрості?

Якщо вважати, що, мудрість поєднана із знанням, і якщо правда те, що мудра та людина, яка має великі знання, то яку користь приносить знання цій людині, якщо вона не використовує його для блага інших?

Є вираз: «Знання це — сила». Чи ви чули цей вираз? Знання — це сила.

Одного разу в Домініканській республіці я розмовляв з лікарем про рівні заробітної плати. Він сказав: «Усі ці благодійні справи — це дурниця. Людини сама повинна пробивати собі шлях в цьому житті».

Тоді я сказав: «Робітник, який прокладає дороги тяжко працює увесь день, він виснажений в кінці дня, і при цьому заробляє значно менше від лікаря, який не працює так тяжко. Це неправильно».

Він відповів: «Але я знаю набагато більше, ніж цей чоловік з вулиці».

Знання — це сила. Знання — це гроші. Так люди дивляться на знання. Це приносить багатство їм особисто. Не для цього має знання Бог.

Для чого Богові знання? Він використовує їх для інших. Бог відкрив себе в Ісусі. А Ісус використовував свою мудрість для інших. Ісус відкрив повну мудрість Божу, Він міг би дати сильний поштовх науковим знанням. Він знав багато про природу, закони природи і міг дати їжу для роздумів і досліджень вченим багатьох поколінь.

Але не це було Його завданням і метою. Христос не хотів давати людям будь-що. Він прагнув бути благословенням для людей, дати можливість майбутнім поколінням роздумувати над важливими темами в житті, а саме: праведність, любов. Ісус завжди використовував знання, яке мав, для благословення інших. Він ніколи не звертав увагу на Свої знання. Христос працював для благословення інших.

Можна сказати, що мудрість — це використання знання для благословення інших. Використання знання для себе не є мудрістю. В Божих очах мудрість — це використання знання заради інших.

Але які потреби мають інші люди? Можливо, ви хочете задати це питання. Давайте подумаємо над цим. Які потреби мають інші люди? Якої мудрості або знань потребують вони?

Аудиторія. Моя мудрість не приносить користі, якщо я не використовую її для інших.

Андреас. Правильно, але що мені потрібно знати для того, щоб послужити іншим?

Аудиторія. Мені необхідно знати потреби інших.

Андреас. Правильно! Мені необхідно розуміти потреби ближнього. Я повинен знати, що він потребує. А для цього мені потрібно знати, що відбувається в його душі, тому що тоді я зможу допомогти йому. Це перше знання, яке мені необхідно мати.

Зараз ми повертаємось до першої цитати. «… коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави» — яке відношення розп’яття Христа має до того, щоб знати потреби інших? «А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави!» (1 Коринтянам 2:6—8).

Чи розп’яла би Господа слави людина, яка має мудрість Божу? Звичайно, ні. Але як можна запобігти цьому вчинку, якщо я маю мудрість?

Теоретично ми можемо казати, що маємо мудрість, але нам чомусь тяжко іноді запроваджувати її на практиці, і це показує, що насправді ми не розуміємо цих принципів. Якщо я багато знаю, то можу справляти враження на інших. Ми думаємо про це підсвідомо, і тому нам тяжко застосовувати істину в практичному житті.

Я ще раз задам питання: яке відношення мудрість або відсутність мудрості має до розп’яття Христа?

Люди не розуміли Христа. Вони розп’яли Христа, тому що не розуміли Його. Ми говорили, що мудрість означає використовувати знання для служіння іншим. В такому разі ми розуміємо ближніх і їхні потреби.

Але недостатньо просто розуміти потреби Христа. Ми також повинні розуміти Його план і Його шляхи. Що необхідно було Христу? Йому потрібні були співпрацівники. Це була найбільша потреба. Він прийшов спасти нас і не міг зробити це самостійно, йому потрібні були помічники. Саме тому Христос збирав учнів.

Але ці помічники не розуміли Ісуса, і в кінцевому результаті це призвело до смерті Христа. Найкращим було би, якщо би увесь юдейський народ стали помічниками Христа, тому що вони багато знали. Вони мали Писання, святилище і інше. Вони були б ідеальними співпрацівниками.

З такої великої групи людей можна було б мати так багато помічників! Але вони розіп’яли Його. Чому? Тому що вони не розуміли Його. Вони не розуміли, що було в Христі, не розуміли Його діла. Люди називали Його Вельзевулом. «Що з тобою? — питали рідні Христа. — Ми нормальні, але ти ненормальний».

Коли ми задаємо такі питання, це показує, що ми не розуміємо інших. Якщо ми не розуміємо Христа, тоді ми в кінцевому результаті розіпнемо Його.

Можливо ви скажете: «Але учні не розіп’яли Христа». Це вірно. Вони не розіп’яли буквально, але непрямо вони зробили це через нерозуміння Його служіння. Вони завдали Йому такого болю, як ніби вони самі забивали цвяхи. Ми цього іноді не усвідомлюємо, коли читаємо слова: «коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави».

Навіть учні не розуміли Христа. Ми прочитаємо декілька прикладів. Перший записаний в Івана 6:15. Це трапилося після нагодування п’яти тисяч чоловік. «Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один» (Івана 6:15). Пішов Сам один. Він би хотів, щоб учні були з Ним на горі, але щоб вони робили, якби вони пішли? Вони би схопили Христа і зробили царем. Тому Він пішов сам. Учні не розуміли Його, вони не розуміли Його роботи.

Наступний приклад — Матвія 16:22. Ісус якраз закінчив розмову про Свій прихід в світ, про майбутні страждання і смерть. «І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: „Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!“» (Матвія 16:22)

Петро сказав це, співчуваючи Христу, крім того Христос був Його вчителем. Але що стояло за цими словами? Петро не розумів, що Ісус хотів звершити, заради чого Він прийшов в цей світ. Тому Ісус так твердо відповів йому. «А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!“» (Матвія 16:23).

Чи бачите ви, що Петро не розумів Ісуса? Петру бракувало мудрості. Мудрість означає розуміти іншу людину і вміти працювати і допомагати їй. Петро не зміг цього робити.

Третій приклад записаний в Матвія 11:3. Це було під час ув’язнення Івана Хрестителя, він сподівався, що Христос звільнить його. Але Христос не прийшов до Івана, тому той послав двох учнів до Ісуса, щоб запитати: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Матвія 11:3).

Що би ви сказали про це питання?

Бідний чоловік не розумів Ісуса. Христос був Тим, хто мав прийти і усе це Він відкрив. Але Іван не зрозумів. Чому Він не бачив цього? В чому причина?

Аудиторія. В цей момент він думав про себе.

Андреас. Правильно. В цей момент він бачив лише свою ситуацію. Коли ми думаємо про себе, тоді ми не в стані зрозуміти іншу людину. Це неможливо.

Кожен раз (це принцип), коли ми думаємо про себе, ми не в стані зрозуміти інших людей. Це неможливо. Ми знаходимося в центрі уваги замість того, щоб думати про інших.

Був також і інший елемент, який відіграв свою роль в час ув’язнення Івана Хрестителя. Усі люди неправильно розуміли характер і роботу Месії. Ці неправильні уявлення посилювалися національною гордістю, або зосередженістю на собі. Ці уявлення посилювалися кожен раз, коли люди думали про себе. Коли ми думаємо про себе, ми не можемо розуміти інших людей.

Останній приклад записаний в Луки 10:40—42. Це історія про Марту і Марію. Ісус прийшов до них в гості, Марта була зайнята. «А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. Господь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї“» (Луки 10:40—42).

Про кого думала Марта? Про себе! Це очевидно. Про кого вона не думала?

Аудиторія. Про Ісуса.

Андреас. Але можна сказати, що вона думала про Ісуса, вона приготувала обід для Нього, а Марія не думала про Христа.

Вона думала про Нього, але вона не розуміла Його. Це важливо розуміти. Марія розуміла Ісуса по-справжньому, а Марта не розуміла. Коли ми не розуміємо іншу людину, тоді в нас немає мудрості Божої.

Коли я говорю про іншу людину, я переважно маю на увазі Христа. Чи розуміємо ми Христа і Його потреби? Чи розуміємо ми Його прагнення і Його ціль?

Це показує нам, що в кінці таке мислення приведе до розп’яття. Мудрість означає розуміти Христа. Звичайно, розуміти добро і зло — це частина цього, але перш за все ми повинні розуміти Бога.

Чи ми розуміємо Христа?

Як нам отримати мудрість?

Давайте прочитаємо наш основний текст. «Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини. Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1 Коринтянам 2:9—14).

Знову я хочу задати питання: як нам отримати мудрість? Це просто. Це не складне питання. Ми отримуємо мудрість від Бога дякуючи відкриттю. Ми не отримуємо мудрість, працюючи над цим — мудрість дає Бог. Відкриття — це основа. Так приходить мудрість.

Мудрість приходить дякуючи зв’язку з Богом. Ми прочитаємо Івана 15 з точки зору мудрості. «Я правдива Виноградина, а Отець Мій — Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я — Виноградина, ви — галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Івана 15:1—8).

Без Христа ми не отримаємо мудрості. Як ми отримуємо мудрість від Христа? Через тісний зв’язок з Ним, як галузка поєднана з лозою. Практично, це і є відповідь.

Ми прочитаємо цитату з книжки Виховання. «Тільки завдяки такому спілкуванню — спілкування розуму з розумом і серця з серцем, людського з Божественним — може передатися від Бога життєдайна сила, під впливом якої відбувається справжнє виховання. Тільки життя народжує життя» (Виховання, [84.2]).

Ця цитата описує зв’язок між вчителем і учнем, але також говорить про наш зв’язок з Богом. Давайте прочитаємо ще раз і поставимо слово «Бог» в цитату.

«Тільки завдяки такому спілкуванню з Богом — спілкування розуму з розумом і серця з серцем, людського з Божественним — може передатися від Бога життєдайна сила, під впливом якої відбувається справжнє виховання. Тільки життя народжує життя» (Виховання [84.2]).

Чи маємо ми такий досвід з Богом — спілкування розуму з розумом і серця з серцем? Що означає «розум з розумом»? Це означає розуміти те, що говорить Бог. А «серце з серцем»? Я розумію, що має на увазі Бог і я можу співпереживати з Ним. Коли Бог щось говорить, я співпереживаю. Я говорю «амінь» з глибини серця. А чому? Тому що я бачу усе так само, як бачить Бог. Це спілкування серця з серцем.

Спілкування розуму з розумом означає, що я бачу і погоджуюся. Але цього недостатньо. Необхідне також спілкування серця з серцем — необхідне справжнє бажання.

Припустимо, двоє людей працюють разом, але їхні серця і розум не знаходяться в гармонії. Як це виглядатиме? Як два коня, як тягнуть віз в дві протилежні сторони. Чи зрушиться віз із місця? Звичайно, ні. Ні на сантиметр. Тому що немає гармонії.

Це як тандем². Перший крутить педалі вперед, а другий назад. Велосипед нікуди не приїде. Жоден спільний проект не зможе просуватися вперед, якщо серця і розум роз’єднані.

Легко підкреслювати розум, тому що кожен повинен розуміти, що відбувається для того, щоб співпрацювати. Але цього замало для царства Божого. Повинна бути також єдність серця з серцем. Якщо ми хочемо працювати з Христом, якщо ми хочемо розуміти Його, якщо ми хочемо мати цю мудрість, щоб ми могли працювати з Ним, тоді наші серця повинні битися в унісон.

Ми повинні відчувати те, що відчуває Христос. Коли ми бачимо гріх, ми повинні відчувати те саме, що відчуває Ісус. Коли ми бачимо вчинок любові, ми повинні відчувати те, що відчуває Христос — серце з серцем. «Тільки завдяки такому спілкуванню — спілкування розуму з розумом і серця з серцем, людського з Божественним — може передатися від Бога життєдайна сила, під впливом якої відбувається справжнє виховання. Тільки життя народжує життя» (Виховання 84.2).

Ми отримуємо мудрість, спершу розуміючи Бога і також, коли розуміємо інших людей. Коли ми розуміємо інших, тоді це може допомогти їм. Коли ми розуміємо Бога, тоді це принесе користь Йому. Тому що ми зможемо співпрацювати з Ним.

Що ж таке співпереживання. «Духовна ж людина судить усе, а її судити [правильно оцінити] не може ніхто» (1 Коринтянам 2:15). Що ви думаєте про це? Він судить усе, але про Нього самого ніхто не може скласти правильної думки. Чи це вірно? Чи не судили всі люди Ісуса? Чи ж не всі судили Його вчинки? Звичайно. Але чи їхнє судження було вірним? Ні.

Ви можете сказати, що духовна людина розуміє усе, але не усі невірно розуміють її. Такий переклад був би кращім і зрозумілішим. Ісус розумів усіх, але ніхто не розумів Його.

Кожна духовна людина — така ж духовна як Христос — розумітиме усіх, але усі не розумітимуть її. Люди не будуть відповідати розумінням.

Що означає духовна мудрість, або співпереживання? Це означає розуміти, про що думає інша людина.

Це також означає розуміти іншу людину «насліпо». Ми говоримо про «сліпу» віру. Але що означає насліпо розуміти інших? Зверніть увагу на фотографію рафтингу.

Всі учасники розуміють один одного насліпо. Чи хтось повинен казати іншим, як тримати весло в той час, коли всі цілковито зайняті? «Ні! Тримай весло так». Це може бути надто пізно.

Такий метод не дасть результатів. Вони повинні насліпо розуміти одне одного. Кожен повинен розуміти, що робить інший. Вони повинні бути єдині, не тільки в розумі, але і в серці. Якщо не всі захоплені рафтингом, вони не зможуть разом працювати. Розум повинен бути поєднаний з розумом, серце з серцем. Це важливо, інакше не буде ніяких результатів.

Яке значення слів з 2 Коринтянам 5:14—17? «Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, — стародавнє минуло, ото сталось нове! ».

Христос — це нове творіння. Старе минуло, ото сталось нове. Ми нікого не знаємо тілесно, ми не знаємо Христа тілесно. Що означає знати інших тілесно?

Аудиторія. Думати земним способом, а не небесним.

Андреас. Що значить земне мислення?

Аудиторія. Це речі цього світу, а не план спасіння.

Аудиторія. Думати про те, що я бачу. Це так, як в той час, коли Ізраїль хотів царя. Вони бачили царя, але не думали, що в його серці.

Аудиторія. Цей вірш означає розуміти Христа, розуміти те, що Він думає. Земне мислення означає думати так, як думають люди.

Андреас. А як думають люди?

Аудиторія. Егоїстично.

Андреас. Правильно. Вони мислять егоїстично. Ми сказали це на початку. Коли ми думаємо про себе, ми не розуміємо інших. Коли я знаходжуся в центрі, я не розумію ближнього. Це неможливо. Я повинен зникнути з поля зору. Я повинен розуміти іншого, я повинен розуміти Христа.

Люди завжди бачать усе крізь призму егоїзму. Вони завжди дивляться крізь призму свого «я». Це означає мислити тілесно і по земному. Усе, що бачать, люди пов’язують зі своїм «я».

Не знати тілесно означає не дивитися крізь призму егоїзму, але розуміти потреби іншої людини? Як я можу їй допомогти? Це означає не розуміти когось тілесно.

Павло сказав, що любов Христа спонукує нас — любов Христа наповнює нас, безкорисливість Христа наповнює нас. Тому ми більше не розуміємо інших тілесно, не бачимо Христа тілесно.

Є цікава історія, яка показує, що розуміння тілесне означає розуміти згідно егоїстичного серця. Спочатку Петро судив про Христа тілесно, а пізніше позбавився цього. «До цього Петро знав Христа в тілі, які і багато людей сьогодні знають Його [Що значить в тілі? Він знав його, судячи згідно своєкорисливого серця]; але він більше не повинен був цим обмежуватися. Він знав Його так, як бачив Христа тілесно і спілкувався з Ним. Він любив Його, як людину, як посланого небом вчителя, — а зараз він полюбив Його як Бога» (Христос — надія світу, [815.5]).

В чому різниця? Він знав Його, як людину, як посланого небом вчителя, як талановиту в проповідях особу, як керівника і т. д. Тепер він пізнав Його як Бога. Ким був Ісус? Сином Божим. Він був Богом. Він був Тим, хто прийшов, щоб наблизити людей до Бога. І цього Петро не бачив. Він не розумів Ісуса. Чому? Він дивився крізь призму егоїзму. Він вважав Ісуса Вчителем. Чудово! Але він не розумів, що Ісус фактично був Його Спасителем, який прийшов від Бога, щоб допомогти йому. Оскільки він не розумів цього, Христос і він не могли добре співпрацювати. Вони йшли в різних напрямках. Петро сказав Христу. «Нехай не буде тобі такого». Це було великим тягарем для Господа.

«Він любив Його, як людину, як посланого небом вчителя [це не було погано, але усе це він бачив крізь призму егоїзму], — а зараз він полюбив Його як Бога. Він засвоїв урок, що для нього Христос був усім в усьому. Він був готовий розділити з Господом місію жертви. Коли його привели до хреста, то у відповідь на його прохання, він був розп’ятий вниз головою. Він вважав надто великою честю постраждати так, як його Вчитель» (Христос — надія світу, [815.5]).

Зараз він готовий співпрацювати з Христом. Чому? Тому що Петро більше не дивиться на Христа через призму егоїзму. Він більше не знає Христа тілесно. В цьому суть.

Аудиторія: По цій причині Ісус сказав, що добре учням, що Він піде, оскільки вони трималися за нього, і Його фізична присутність давала їм почуття захищеності. Вознесіння Христа означало, що тепер вони відчували потребу в Святому Дусі.

Андреас. Саме так. В цьому суть. Не просто те, що Христос мав в будь-якому разі піти, а на Його місце прийде Святий Дух, і покаже Ісуса з іншого боку.

Коли учні молилися за дар Святого Духа, вони вперше по-справжньому усвідомили, ким був для них Ісус.

Аудиторія: Вони могли раніше отримати дар Святого Духа, але оскільки Христос тілесно перебував з ними, вони не бачили цієї потреби.

Андреас: Так.

Аудиторія: Тому що, маючи Святого Духа, вони би зрозуміли Христа.

Андреас: Давайте підведемо підсумок заняття.

Бог вважає мудрістю те, коли ми розуміємо Його і інших людей. Це означає мати співпереживання. Спочатку ми розуміємо Його, а потім інших. Важливо не судити про це крізь призму егоїзму, не тілесно, а духовно.

Другий аспект — коли ми будемо мати мудрість — то станемо переможною командою.

Подумайте про це. Коли ми по-справжньому зрозуміємо Бога, як добре ми зможемо співпрацювати з Ним! Ми станемо командою, яку неможливо подолати.

Коли ми працюємо разом в команді, тоді ми перебуваємо в гармонії одне з одним, ми розуміємо інших, тоді цю команду неможливо буде перемогти.

Ми ще не стали командою, ще не можемо працювати разом, тому що ми розуміємо інших, дивлячись крізь певну призму. Це призма егоїзму, як говорить Павло. Коли ми відкинемо цю призму і будемо розуміти інших так, як розуміє Бог, тоді ми зможемо працювати разом, тому що ми об’єднані серцем і розумом. Тоді ми будемо дуже сильною церквою.

Але спершу нам необхідно мати єдність з Богом.

Дякую за вашу співпрацю.